Радіодиктант національної єдності..
Радіодиктант національної єдності...Цьогоріч він видався особливо хвилюючим. І складно сказати, що більше торкнуло серце - відчуття єдиної родини, душевне читання Ади Роговцевої чи текст диктанту...Та все ж хочеться подякувати авторці диктанту.Браво, пані Ірино! Ви не просто подарували нам текст диктанту, Ви зазирнули у серце кожного українця, звернулися до витоків. Ви сказали слово про УКРАЇНСЬКУ ХАТУ. Ні! Не про її сучасність і комфорт! Слово було про хату, де живуть спогади, де кухня - осередок маминої магії, де завжди рипить третя від вікна мостина, де бабуся читає онучаті казку, де ми засинаємо в обіймах пам'яті та де не знайшлося місця ворогам!
І хоч мене з дітьми розділяла відстань, все ж здавалося, що я чула биття їх сердець, чула як вирує кров і наповнюється душа кожного з них любов'ю до СВОЄЇ хати, з рипучими мостинами чи без них... Але СВОЄЇ!
І спали на думку слова Олександра Довженка: "Здається, щезни вона, і спустіє земля, заросте бур'яном, споганіє, і світ стане чорний від голоду й злоби".
Ні! Не щезне ніколи, як не щезне пам'ять роду. Хата - це не коробок з дашком, хата - це місце, де оживає єдність поколінь, єдність роду і народу!
Тож, любі мої діти, ми сьогодні писали диктант не на білосніжному папері ваших зошитів, ми писали слова на скрижалях вашої родової Пам'яті, щоб ніколи про це не забувати і своїм наступникам у спадок передавати!
